Селище міського типу Глеваха має давню і цікаву історію, яка почалася дуже давно, ще на початку першого тисячоліття...
  Мальовниче селище Глеваха розташоване 15 км на південний захід від Києва в північній частині Васильківського району, на межі двох природних зон мішаних лісів і лісостепу. Територія населеного пункту розділяється Південно-Західною залізницею на дві частини: східну і західну. Три залізничні зупинки мають Глевахівці. На сході селища проходить важлива автомагістраль Київ-Одеса. На півночі землі Глевахи межують з землями Боярської міської ради Києво-Святошинського району.  Загальна площа селища складає 961 га. В селищі на 05.02.2010 р. проживає 9 393 осіб. В Глевасі є середня школа на 1167 місць, медична амбулаторія, 3 аптеки, 14 магазинів різних форм власності, Глевахівський ринок, два дитячих садки, будинок побуту перукарні. 

Свою назву селище отримало від назви невеликої річки Глевахи, що мала дуже глинисте русло.Колись річка впадала в Бобрицю, що є притокою Ірпіня. Сьогодні р. Глеваха перетворилась на невеличкий замулений струмок. А от на глину селище багате і сьогодні, і навіть, цілий куток селища зветься Глинянкою. 

Розказують, що в давнину після дощів дорогу в долині річки розмивало і вози з товаром, що їхали до Києва, загрузали в цій глині надовго. 

Вперше в історичних документах Глеваха згадується в 1471 році, коли тут жило 8 сімей „... по месту это село на реке Глеваха в Киевском землевладении. 8 семей ходили на толоку в Белгород. В 1471 году было 8 человек свободных от военной повинности и подьемщины. (Архів Південно-Західної Росії, том 7, частина 2, стор.1) Бєлгород - сьогодні це село Білогородка, Києво-Святошинського району. 

Як свідчать археологічні джерела заселення території селища почалося ще в добу бронзи. На території сучасної Глевахи було знайдено курган ХІ сторіччя до нашої ери. В ньому було виявлено поховання вождя місцевого землеробського племені. В цей час завершився процес суцільного поділу праці, інтенсивно розвивається орне землеробство і скотарство, формуються і розвиваються общинні ремесла, використовують упряжного коня і колісниці, виділяється племінна верхівка, парна сім'я, виникають великі етнокультурні утворення. 

Знайдений посуд представлений мисками, чашками, тюльпаноподібними горщиками, орнаментованими валиками, нарізками та відбитками шнура, що утворюють різні геометричні фігури. Племена, що населяли територію селища відносяться до східнотишинецької культури ХХІІ - ХІ ст. до н.е. і були скотарсько-землеробськими. Вони займались підсічним землеробством, мали дерев'яний плуг і запряжку волів. 

Добу раннього заліза або скіфські часи VII ст. до н.е. - ІV ст. н.е. представлено курганним похованням VІ ст. до н.е. Курган був розкопаний у 1950 р. археологом О.І.Тереножкіним. При розкопках виявлено поховання знатного скіфського вождя. Знайдено велику кількість речей: глиняний посуд, бляшки від кінської вузди, бронзова підвіска від обушка, шпильки, цвяхоподібна сережка, намисто, наконечники до стріл, меч-акінак. 

Пізніше, в ранньослав'янські часи, на території Глевахи проживали люди в укріпленому городищі, розкопаному археологами в північно-західній частині селища. Знайдено велику кількість кісток різних тварин, зерна ячменю, жита, проса, пшениці. Розкопали велику гончарну майстерню з готовим посудом: глечиками, кухлями, мисками. Це говорить про те, що давні жителі були не тільки землеробами і мисливцями, але і вправними гончарами. 

У часи Київської Русі через територію селища пролягав дуже важливий шлях із Києва до Василькова і далі на Білу Церкву. Ця дорога в давнину називалася Битий шлях. Сьогодні пам'ять про давні часи зберігається в назвах вулиць та залізничної зупинки „Шляхова". Життя на території селища в ті часи то завмирало, то відроджувалось через постійні набіги з півдня кочових племен. 

Після монголо-татарської навали в середині ХІІІ століття на нашій території довгий час постійного людського життя не існувало. Життя починає відроджуватись із початком ХІV століття, коли землі Київщини ввійшли до складу Литовсько-Руського князівства. А після розгрому в 1367 році Великим Литовським князем Ольгердом монголо-татар, на нашій території стало взагалі спокійно, що сприяло відродженню господарства. 

Десь в цей час в кінці ХІV на початку ХV ст., в урочищі „Глинянка" з'являються перші поселенці землеробів і мисливців. Територія селища в той час була вкрита густими дубовими та сосновими лісами, в яких водилось багато різних звірів. У навколишніх річках та озерах було багато риби, водоплаваючих птахів. Кількість жителів зростала повільно і край окультурювався поступово. Основним знаряддям було землеробство, а також полювання на бобрів та заготівля їхнього хутра, що в той час приносило значний прибуток. 

Саме ця обставина і привернула погляд литовських князів. Своєю грамотою литовський князь у 1471 році передає навколишні землі разом із селом Глевахою у власність державцю (поміщику) Гриньковичу - землянину. Право на ці землі Гриньковича та його нащадків не раз підтверджувались польськими королями Сигізмундом, Теофаном та Владиславом. 

В 1565 році 20 грудня Києво-Михайлівський монастир купив село Глеваху із усіма угіддями у державця Семена Гриньковича - землянина, Києвського воєводи за 30 коп литовських грошей. Кордони земельних угідь, які стали належати монастирю, були визначені князем Костянтином островським у грамоті 20 жовтня 1586 року. Межі земель були такими: „... від річки Віти, нижче греблі, долиною до Білоцерківської дороги. Дорогою до кургану на Білоцерківському полі і на Глеваський грунт. Далі межа іде від Богушевого оборка до річки Оленівки, потім по річці Бобриця вниз до впадіння в неї річки Глевахи. Далі руслом Глевахи до річки Бобер та до валу під городище Будаївку. Далі валом через ліс до річки Віта, де межа починається". 

На початку ХVІІ ст. ченці Києво-Михайлівського монастиря руками Глевахівських селян побудували на річці великий двоколісний млин. Він знаходився нижче по річці за три версти від Глевахи. З часом біля млина виник хутір Малютянка, який вважався частиною Глевахи. Під час національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького чоловіче населення взяло до рук зброю і пішло в козацьку армію воювати з поляками, а жінки і діти пішли в Будаївку і в Білогородку, і на хутір Малютянка. Через село неодноразово проходили як козацькі, так і польські війська, і село було повністю знищене. Перші роки після війни в селі ніхто не жив. 

І тільки наприкінці ХVІІ ст. в селі починає відроджуватись життя. Після приєднання Київщини до Росії село Глеваха переходить у власність казни монастирських володінь, а пізніше - в державну казну. Жителі села стають державними селянами. Вони традиційно займаються землеробством, скотарством, мисливством, бджільництвом. Розвинені деякі ремесла: ткацтво, теслярство, лимарство (виробництво кінської збруї). 

Ось як описує заняття населення на початку ХІХ ст. француз Де ля Фліз: „Населення Глевахи займається землеробством та розведенням свійської худоби. Найбільше висівають жита, ячменю вівса, а ще - гречку, сочевицю. Багато конопель, з пряжі яких роблять полотно, а з нього одяг. Окремі селяни мали пасіки. У селі Глеваха було на той час п'ять ремісників: чотири ткачі і коваль." Кузня стояла біля ставка в центрі села. 

В 30-х роках ХІХ ст. село Глеваха стає волостю. Тут знаходилась волосна управа, сільське училище та запасний магазин із хлібом. У 1838 році було зроблено перепис жителів села та їх господарів. У селі проживало 581 чоловік і 644 жінки, які займались землеробством та тваринництвом, розводили домашню птицю. В селі нараховувалось 138 хат. 

Реформа 1861 року майже нічого не змінила в становищі селян. В 70-х роках на заході села проходить залізниця Київ-Фастів, що значно змінила життя жителів села. Частина чоловіків іде працювати на залізницю, в депо станції Боярка. Починає зростати кількість населення. За даними Київського статистичного комітету у 1900 році в селі Глеваха було 495 селянських дворів з кількістю жителів - 2345 чоловік. Великих куркулів в селі не було. Найбільше землі мав місцевий піп - 50 десятин та сім'я Чубиків - 24 десятини. Ще 10 чоловік мали по 12 десятин. Інші володіли від 4 до 6 десятин орної землі. Цього ледве вистачало щоб утримувати сім'ю і господарство. Багато жителів Глевахи йшли працювати на підприємства Києва та на залізницю. Більшість населення була неписьменною, хоча в селі працювала початкова школа, де викладав всі предмети один учитель. 

Революційні події 1905-1907 років не оминули і нашу Глеваху. В селі 5 жовтня 1905 року відбувся єврейський погром. Жителі села, хоч і не брали особисто участь у ньому, але і не осуджували погромщиків, які прибули в село із Боярки. Політичними справами селяни цікавились дуже мало. Хоча житель села Снігир Прокіп Федорович був обраний депутатом 4-ої Державної Думи. 

В 1914 році почалася Перша Світова війна. Багато чоловіків забрали до армії і відправили на фронт. Чому йде війна, за що воюють, селяни не розуміли і бажали одного, щоб війна скоріше закінчилася. Звернення царя в 1917 році в селі зустріли по-різному: одні розгубились, інші раділи, що може швидше закінчиться війна. Але цього не сталося. Жителі села поверталися додому з фронту, але й тут спокою не було. Йшов процес становлення української державності. Під час І війни Радянської Росії проти Української Народної Республіки багато глеващан пішли в українську армію, щоб захистити свою державу, придушити виступ більшовиків на заводі „Арсенал" в Києві. У той же час житель села Кіндрат Романович стає більшовиком. Поступово село ділилося на два ворогуючі табори. Під час німецької окупації частина жителів іде в повстанські загони, які потім стали на бік Директорії; що утворилась в Білій Церкві. Після встановлення влади Директорії багато чоловіків було мобілізовано в українську армію, яка воювала проти Червоної армії. 16 лютого 1919 року село було зайняте червоними. Сільську раду очолює більшовик Гайдай Микита Феодосійович. Жителі села, які були проти більшовиків, пішли до повстанських загонів Сіненка і Гайового. 

В серпні 1919 року село стало ареною двотижневих запеклих боїв радянських і петлюрівських військ. Українська армія перемогла і рушила на Київ, але місто зайняли денікінці, які невдовзі з'явились і в Глевасі, намагаючись відновити на селі дореволюційні порядки. В грудні 1919 року, після розгрому денікінців, в село знову прийшли червоні і запровадили продрозкладку. Заборонили торгувати продовольством, що викликало незадоволення жителів села. Частина селян знову подалася у повстанські загони. У квітні 1920 року в село вступили поляки, які невдовзі його залишили. А в червні повернулися червоні, тепер уже остаточно. 

В цей час життя населення Глевахи було дуже непростим. У навколишніх лісах діяло багато повстанських загонів, що виступали проти більшовиків. Гинуло багато людей. Це був заключний акорд громадянської війни. В селі в 1924 році була створена комсомольська організація, яка повинна була зміцнювати Радянську владу. За насильницьке вилучення лишків зерна у селян було вбито двох комсомольців Пацьору Панаса і Карпенка Тихона. 

   Поступово селяни призвичаюються до нових порядків. І у 1930 році в Глевасі створено колгосп „Новий шлях". Головою колгоспу стає Кузьменко Федір Сергійович. До середини травня було колективізовано 93% селянських господарств. Для завершення такої швидкої колективізації застосовувалися примусові заходи. Колективізація привела до зниження продуктивності праці. В 1932 році з колгоспних комор і у селян забрали все зерно і село було приречено на голод. Виручало те, що багато хто працював на підприємствах міста Києва, на залізниці, де одержували невеликі продовольчі пайки. Уже в 1939 році колгосп очолює Назаренко Іван Григорович. 

З початком Великої Вітчизняної війни багато чоловіків було мобілізовано до армії. Жінки і підлітки працювали на спорудженні оборонних рубежів навколо Києва. В селі розмістили зенітну батарею. Тому село піддавалось жорстокому бомбардуванню німецькими літаками. В повітряних боях в небі над селом було збито 4 фашистські літаки. 

31 липня 1941 року фашисти вступили в село. Вони зразу заарештували і розстріляли комуністів Олійника Миколу Івановича, Миколаєнка Степана Яковича, Півня Кузьму Васильовича. Починаючи з 1942 року великі групи глеваської молоді було відправлено на каторжні роботи в Німеччину. Цим займались місцеві поліцаї на чолі із старостою Комісаренко А. В цей час в Глевасі діє підпільна група на чолі з учителем П. Вовченком. Підпільники розповсюджували листівки, де розповідали про становище на фронті і закликали до боротьби з фашистами. Весною 1943 р. групу було викрито і всіх заарештовано. Керівників групи було розстріляно у Василькові. 

6 листопада 1943 року після короткого, але жорстокого бою село Глеваха було звільнене радянськими військами. Залишки розбитих частин і намагався вийти з оточення. В контратаку фашисти кинули танки, самохідні гармати, автоматників. Але радянські танкісти не дали ворогові навіть розвернутися і перейшли в атаку.Іван Антонов провів танк повз зруйновані будинки прямо до двох шестиствольних мінометів, які вели вогонь прямо по атакуючих радянських воїнах. За хвилину від мінометів нічого не залишилось. Потім під гусеницями опинилися протитанкові гармати, кілька підвід і автомашина. 

Ворожий снаряд пошкодив гармату антонівського танка. Проте поранена „тридцятьчетвірка" продовжувала бій. Кулеметним вогнем і гусеницями танк знищував фашистів. Високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно герою посмертно. 

Після визволення села була проведена мобілізація чоловіків призивного віку в радянську армію. Ненавчених і навіть не повністю обмундированих їх кинули в бій, де вони майже всі і загинули. Це сталося в районі станції Козятин. За період війни на фронті загинуло 309 глеващан та ще 29 осіб цивільного населення. 

Пишаються глеващани своїм земляком Героєм Радянського Союзу, льотчиком штурмової авіації підполковником Хвоєю М.Ф. Народився Микита Федорович в 1911 році в с. Глеваха. За рекомендацією комсомольських зборів депо Київ-1Пасажирський в 1931 р. був направлений в авіаційно-технічну школу. Після її закінчення розпочав службу в авіаційній бригаді. 

У 1939 році приймає своє перше бойове хрещення в боях з Японськими самураями. А далі війна з фашистами. Бої за Сталінград, за визволення рідної України і, нарешті, битва за Берлін. Над Берліном підполковник Хвоя М.Ф. здійснив 888 бойових вильотів, під час яких виявив особисту сміливість, рішучість і майстерність в штурмових ударах по ворогу. Батьківщина високо оцінила його подвиг. Микиті Федоровичу Хвої було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 

Є в Глевасі вулиця Карпенків. Названа так на честь відомої династії наших односельчан, які брали активну участь в становленні радянської влади на селі. Четверо з п'яти синів Артема Климовича Карпенка загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни. З сім'ї живим залишився лише Василь Артемович. Війну він зустрів комісаром на теплоході „Крим". Захищав Одесу, доставляв боєприпаси захисникам міста. В грудні 1941 року в рукопашному бою на підступах до Севастополя моряк був тяжко поранений. За виявлений героїзм капітан В.А. Карпенко був нагороджений Орденом Бойового Червоного Прапора, багатьма медалями. Після війни продовжквав службу в Збройних Силах. 

Після визволення Глевахи почалась відбудова господарства. Вся вага лягла на плечі жінок. В колгосп, який став називатися ім. Хрущова, люди несли свої невеликі запаси зерна, картоплі. Орали на коровах, тому що не вистачало коней, скопували землю лопатами. Більшість населення працювали на підприємствах Києва та Боярки. В 1954 році в селі було 963 двори. Кількість жителів постійно збільшувалась. На 01.01.1963 року дворів було 1345 з числом жителів 5425 осіб. В колгоспі працювало 1205 осіб. 

З весни 1963 року Глеваський колгосп „Україна" було реорганізовано в радгосп і птахофабрику з центральною садибою в селі Западинка. У повоєнні роки в Глевасі було побудовано пожежне депо, механічну майстерню, пилораму. 

  В 1957 році за рішенням Київської обласної Ради народних депутатів у Глевасі було відкрито обласну психоневрологічну лікарню. Сьогодні цей заклад став відомим лікувальним закладом Київської області. Ця медична установа кілька разів змінювала свій статус. Лікарня стала організаційно-методичним центром надання психіатрично-психологічної допомоги населенню Київської області. Сьогодні це Київське обласне спеціалізоване психіатрично-наркологічне методичне об'єднання (КОСПНМО) очолює відомий в Україні заслужений лікар України Зільберблат Геннадій Михайлович. В медоб'єднанні працюють 1200 фахівців різного профілю, які надають спеціалізовану висококваліфіковану лікувально-діагностичну і консультативну допомогу. 350 з них - мешканці Глевахи. Серед лікарів - 2 кандидати медичних наук, 18 лікарів вищої кваліфікаційної категорії, 19 - мають першу кваліфікаційну категорію. 

  На початку 70-х років до Глевахи переведено Науково-Дослідний інститут механізації та електрифікації сільського господарства та НДІ відновлення спрацьованих деталей з виробничими колективами у нові просторі і світлі корпуси. У 80-90-і роки, коли інститут очолював відомий вчений, член-кореспондент УААН, професор І.П.Масло, виконано ряд розробок, що не поступаються зарубіжним аналогам. Науковцями одержано 117 патентів на винаходи по пріоритетних напрямках сільськогосподарського виробництва. Стали Лауреатами Державної премії в галузі науки і техніки член-кореспондент УААН професор І.П.Масло, доктор технічних наук А.І.Фененко, кандидат технічних наук М.А.Остапенко. Сьогодні ННЦ „ІМЕСГ" очолює доктор технічних наук Я.С.Гуков. Великий вклад у розвиток науки та впровадження її результатів у виробництво вносять провідні вчені: 10 докторів наук і 80 кандидатів наук. 

З 1982 року в Глевасі працює Науково-інженерний центр „Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України. Це підприємство має площу 26 га. Основним напрямком діяльності підприємства є зварювання та різання металів енергією вибуху та розробка вибухових камер. В останні роки розвивається новий напрямок - розробка та виготовлення прострілочно-вибухової апаратури, призначеної для збільшення добування нафти і газу. 

  Сьогодні Глеваха інтенсивно забудовується 5-ти, 7-ми, і 9-ти поверхівками. В стадії завершення виготовлення проектної документації на будівництво двох православних церков. В проекті подальший ремонт доріг з твердим покриттям, очищення русла річки Шиянки та озера Лимар, озеленення селища. 

Соціально-економічним життям селища піклується Глевахівська селищна рада, яку вже 9 років очолює селищний голова, корінний житель, Шепеленко Олександр Васильович. Народився 21 листопада 1959 року в селищі Глеваха в сім'ї робітників. В 1976 році закінчив Глевахівську середню школу. Після школи пішов працювати на завод „Арсенал" слюсарем. Через два роки поступив до Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького. Успішно закінчивши його у 1984 році, пішов працювати вчителем, а потім заступником директора середньої школи № 122 Московського району м. Києва та середньої школи № 273 Харківського району м. Києва. 

З червня 1995 року працює заступником директора спільного українсько-польського підприємства „Прок" у м. Києві. 

З квітня 1998 року обраний на посаду голови Глевахівської селищної ради. Має дружину, доньку і онуку.Серед жителів селища користується заслуженою повагою та авторитетом, до вирішення проблем підходить професійно, зі знанням справи.